Карпатський ліс – поезія чи проза? Крутих стежин мереживо в траві, А може нам роззутися, ну хто за? Мабуть заскоро, що ж тут – се ля ві!   І ось ми тут, і вже пора настала, і вже рюкзак всі плечі осідлав, даремно когось мама не пускала, що іспити на відданість не склав...   А вже

Не лайся, тихо,не сумуй, життя назад не повернути, і як його ти не малюй – буде таким, як має бути... Сприймай усе таким , як є, розкинувши широко руки, Якщо в житті щось є твоє - то це душа - твій храм науки. Ніщо з собою не візмеш, залишеться лиш тільки спогад - у космосі не має меж

Куди пропало моє чудо? Не знають цього навіть люди, мабуть у справах чи ділах, та моє серце каже - Ах,     Як жаль, що ти не поруч мене, бо я так прагну знов до тебе, але тебе чомусь нема, напевне доленька сама     Розпорядилася всім часом, я не відчую себе асом, якщо не

Як життя твоє гаряче? Чим стурбоване, не плаче? Чи сміється над цим світом, чи буяє білим цвітом? Може трішечки сумує, може радість десь купує, може спить, мов те малятко й жмурить карі оченятка? Не турбує, не розважить, не цілує, не підсмажить? Може просто заховалось, або

Не спеши целовать меня осень, не гони на меня свою грусть, я в напевах изысканных песен как-нибудь до тебя доберусь...   и коснусь нежно струн я гитары, и мотив напою у костра, не гони меня жизнь под удары, мне ведь песня - родная сестра.   Мне бы белые ножки березы, мне бы алые