Ховався зажурений привід
За спину лютневої ночі,
Неначе той кабельний провід,
Що правду сказати не хоче…
Неначе кривавий диктатор,
Що світ обливає брехнею,
І світ, як дзеркальний театр
-Я знаю, я з нею, я з нею…
Не вірю я більше нікому,
Не хочу я чути події,
Зміню все, поставши кому,
Й миттєво погаснуть надії.
Не спиться, не сниться дорога,
Блукає полями дрімота,
Хоч стежка від мого порога
Так явно прямує до плота.
А де ж та зажурена доля?
І де та щаслива година?
Коли посміхнеться всім воля,
Ніде не заплаче дитина?…
Не знаєш, не бачив, ніколи?
І я, як і ти, не побачу,
Шкода, що ходили до школи,
Шкода, та собі не пробачу…
Я знаю - жаліти не треба,
Сумним не всміхається доля,
Літають поети до неба,
Там воля, там воля, там воля!