Мереживо засмучених беріз
Твій погляд чарувало біля школи,
Це край, де народився ти і ріс,
Який ти не забудеш вже ніколи.
Вологий подих вітру з синіх гір
Колише хвою ніжно смеречини,
А погляд твій, неначе погляд зір,
Тривожить душу юної дівчини.
Нехай завжди синіють небеса,
Замріяними хмарами забуті,
Мене так вабить світу ця краса,
Як перемоги, що в житі здобуті.
Хай посмішка злітає з твоїх уст,
Ти відчуваєш серцем мою душу,
Хоч вабить світ нас сотнями розпуст,
Та лиш з тобою я в дорогу рушу…