С. Перерів Токарюк О.Д.29.06 2010р.
Давно плекаю одну мрію, коли від щастя я зомлію,
що біля мене будеш ти, як янгол світла й чистоти.
Я розумію, що не все життя у дар нам принесе,
та так хотілося, чомусь, довірити слова комусь,
торкнутись ніжним поцілунком, щоб тіло переймалось трунком,
та cерце з болю не дрижало, і щоб душа завжди бажала
такої ніжності в словах, а наше серце тільки - ах,
і заблукало у безодні... Нажаль це мариво сьогодні...
А втім, коли на самоті пригадую слова оті
про щирість, віру, про кохання, про перше у житті зізнання,
тендітність ніжних почуттів, я вірив, я завжди хотів
побути хоч колись почутим… Я знаю, цього не минути
і посмішок нещадний вал тільки підсилить мій провал.
Чому таке святе створіння а в глибині гниле коріння
і живить трутою святу, ще зовсім юну? Замету
я всі сліди в садок весняний, нехай забуду той рум’яний,
пастельний колір на лиці – За ними почуття - мерці.
Гуляй Вкраїною святою, а я тихесенько постою,
торкнусь пером - папір це все, що мені доля принесе.
На свіжій білизні паперу я відтворю новітню еру,
узявши пензель, акварель, або ж перо, як пан Сорель
І виникнуть чудові люди, ми їх побачимо усюди,
де око кинь на полотні… Скажи ти цього хочеш , ні?
Повір, для образу святої я не знайду уже такої
вродливої, яка є ти, той янгол світла й чистоти.
Відтворю образ я з тобою нехай він не дає спокою
таким закоханим, як я. Картина – відданість моя.
Хай почуття мої вирують, нехай же кожного турбують,
вселяють пристрасть у собі – це все присвячено тобі!