Усе, що є, не можна не любити, Усе моє не тільки лиш моє, Усе твоє не можна пережити, Бо кожному нам долю Бог дає. Пісні й слова, мелодії цілунків, Тендітний дотик спраглих наших губ, Мережаний орнамент візерунків, що на зимових вікнах брали шлюб, Незайманість та чистота стосунків, Відвертість,

Звертаюся з чарівними словами До ангела небесної краси, Не тільки я захоплююся Вами - Таких багато, тільки запроси… Твоїх бажань нестримана наснага Чарують мою душу молоду, Та жаром віддає кохання спрага, Мов вогник, що палає на льоду… І вже лютневе свято Валентина Вітає поцілунком ніжних губ, В

  Морозный день плывет в окне. И небо кажется мне морем. И солнце рыбкой в тишине Играет в голубом просторе.   Но, от чего то грустно мне Январский ветер вновь в « миноре» Чужой он на степном просторе, Как я чужая вышине.   Хотя я рада белизне, что отражается в окне И зимним полднем назовется Пусть

Чи взяв ти, брате мій, гітару? Хай Бог тобі додасть там дару та заспівай про рідний край, красу дівчат, зелений гай, квітучу й славную  країну,  про нашу неньку Україну, та нагадай карпатський ліс, в якому воля, де ти зріс…   Де гори  хмари надувають, де чаклуни всі чари знають, гірський кришталь

Заворожила тихим ніжним сном, знов закрутила вихрем падолисту, у дзеркалі води зустрілась з дном, Та налякалась дротяного свисту… Коли той вітер закружляв в танку, коли в волосся запліталось листя, він розбудив мелодію тонку на струнах сивих дротів перехрестя. Це осінь знов гуляє за вікном і