Мереживо засмучених беріз Твій погляд чарувало біля школи, Це край, де народився ти і ріс, Який ти не забудеш вже ніколи. Вологий подих вітру з синіх гір Колише хвою ніжно смеречини, А погляд твій, неначе погляд зір, Тривожить душу юної дівчини. Нехай завжди синіють небеса, Замріяними хмарами

  Яскраве сонце знов дарує радість, Цвітуть сади, дурманить аромат І закрадається у душі наші заздрість, Що це створив не ти квітучий сад. Він кожний рік весною оживає, Пробуджується співом рідний ліс, А вся земля, як килим зацвітає, І душу нам зворушує до сліз, Де зацвітає голубий барвінок, Де п’є

  Серед світу весняного цвіту Ми зустрілись, як чиста вода, І чекала, як всі свого літа, Наша доля така молода. Тут весна дарувала всім щастя, Тут пелюстки торкались руки, Пригубивши кохання причастя, Почуття ожили на роки.   Тільки ти  і тільки я у мріях літаю, Тільки ти і тільки я про кохання

Тендітні, гарні, любі милі, Чарівні, мудрі, кращі всіх, Такі грайливі, наче хвилі, На ваших личках тільки сміх! В руках у Вас кипить робота, Ви зробите все до ладу, Зникає вмить з Вами турбота, Я Вас до рани прикладу! Розмова з вами пестить душу, Ви ніби море кораблю, Відверто я сказати мушу, Що я

  Карпатський ліс – поезія чи проза? Крутих стежин мереживо в траві, А може нам роззутися, ну хто за? Мабуть заскоро, що ж тут – се ля ві!   І ось ми тут, і вже пора настала, і вже рюкзак всі плечі осідлав, даремно когось мама не пускала, що іспити на відданість не склав...   А вже рожеві мрії