На информационном ресурсе применяются рекомендательные технологии (информационные технологии предоставления информации на основе сбора, систематизации и анализа сведений, относящихся к предпочтениям пользователей сети "Интернет", находящихся на территории Российской Федерации)

І що тепер...

 

І що тепер, і як належить жити?

І чи є світло там, куди йдемо?

І землю свою треба боронити,

Бо ми її нікому не дамо!...

В руках лиш ціп, бо то є наша зброя,

В душі запал, а не високий чин,

Повинна смерть прославити героя,

Бо це є революції почин?…

І ряд на ряд, і свій іде на свого,

І куля забирає знов життя,

-      Подумай, беркутянин, ти за кого?!

-      Не вбий - назад не буде вороття!

Бо той, що вбив, і той, що хоче  жити,

Колись дружили – дружба вже не та,

Комусь в житті тут випало служити,

А комусь тільки кам'яна плита…

А що народ, за що ж він так страждає?

За що повстав на барикадний стрій,

Хоча ніяких статків він не має,

Окрім родини і рожевих мрій…

Не золото, не срібло нас зіткнуло,

Жеброта з обох боків барикад!

Бажання жити краще не минуло,

Проте в державі всюди править кат!

Партійці понавішують біг-борди

І ділять все, що можна поділить,

І щиро б’ють усі брехливі морди, -

Вони товчуться, але нас болить!

І так болить, що чути всюди писки,

Міліонери вимуштрують рать,

Напишуть нишком в Раду свої списки,

І стане Україна вибирать…

А «хам» закони пише лиш під себе

І пише так, що всюди лиш своє,

Ніхто , народ, не думає про тебе,

Захочеш взяти – «Беркутом» поб’є!

А чубляться, а сваряться за колір,

Одних наліво, інших правий рве,

Дадуть руля якомусь там Миколі,

Колишуться, а паротяг реве!

І вірять всі, що ми кудись ідемо,

Хоча насправді - тупо стоїмо,

А може, українці, відійдемо

щось зробимо, крім того, що їмо?…

Чи знов у Радах будуть депутати,

Тюремної та бритої «братви»,

Чи може проти цього пора стати?

Як хочу стати разом – я і ви!

Ми ділимось, відколи ми держава,

Відколи самостійні, наче в сні,

Сміється світ, й кобила б заіржала,

-      Такі багаті і такі пісні!

І доки будеш спати, Україно?

І доки годуватимеш катів?

Невже навічно станеш на коліна,

Невже кобзар Тарас цього хотів?

Можливо вже пора сокиру брати,

Яку гострив віками наш народ,

І не іти сліпими брат на брата,

А відштовхнути хитрих воєвод?

О, мій Тарасе, як тебе бракує,

Чомусь у світі мудрих мало є,

Людей таких, що словом всіх лікує,

Таких людей, що душу віддає…

Ти би сказав, ти ж малював країну,

Ти б написав, куди і ким іти,

Любити землю – рідну Україну!,

Нема на світі вищої мети!

Картина дня

наверх